Історія цього каталогу розпочалася у лаунжі Турецьких Авіаліній Стамбулу 12 вересня 2021 року. Дівчина англійською запитала мене: «Чи вільне місце поряд?». «Говоріть російською», – відповів я. Ми розговорилися. Таня Василенко, виявилася художником із Києва, і летіла на свою виставку до Нью-Йорка. Я ж летів у Ніамей, Нігер. З'ясувалося, що ми полюбляємо живопис: Таня як авторка, я як колекціонер. Фотографії моїх картин на Фейсбук та історії до них сподобалися професійному художнику. «Треба зробити виставку, – запропонувала Тетяна, – люди повинні бачити це і читати. Буде цікаво».

Це незвичайна електронна артгалерея живопису. Це стартовий майданчик перед запланованою виставкою картин та історій мандрівника. Як і у будь-якого туриста, у мене виникало бажання купити сувеніри. На щастя, в більшості країн їх випуск – прибутковий та налагоджений бізнес. Спочатку це були тарілки на стіну. Місце швидко закінчувалося, і моїм пріоритетом стали маленькі тарілки. Та й це не врятувало ситуацію. Хаотичне придбання народної творчості мотивувалося двома причинами: або те, що дуже сподобалося, або благодійна підтримка місцевих жителів, для яких часто продаж виробів або картин – це єдине джерело доходу.

У 2014 році в Центральній Америці я познайомився з Анджеліною Куїк, гватемальською художницею, що малює у стилі «вид зверху». Картина вразила мене – і я купив її. Вона була знята з підрамника, скручена в сувій і запакована. Так я дізнався, що картини можна легко та просто перевозити.

Надалі купівля картин не була метою, і з багатьох країн живопис не привозився, про що сьогодні я, звісно, жалкую. Наступним поворотним моментом став травень 2017 року, коли я познайомився з Танзанійським художником Чариндою та купив його «Альбіносів». Відтоді основним критерієм придбання став сюжет. Що там відбувається?

Якщо незрозуміло що, чи зрозуміло, але потребує пояснення – це те, що мені треба! Пейзажі та шедеври архітектури мене не цікавили. Коли 2019 року я випадково побачив роботу Чаринди в Британському музеї, я був шокований. Я не міг навіть припустити, що примітивне чи наївне мистецтво, яке я купую, може бути в такому музеї!

До кожної картини є історія. Це або історія придбання, або опис картини зі слів митця, або моя інтерпретація. Іноді, щоб розібратися в сюжеті, доводилося опитувати всіх місцевих гідів, а деколи – складними шляхами знаходити авторів і цікавитися у них. Перейшовши за посиланням у Фейсбук, під питанням "Що скаже глядач?" ви прочитаєте це розслідування. Часто коментарі до публікації дають нові додаткові деталі або альтернативні версії, часом змушують усміхнутися, наприклад, «це мій останній шанс вийти заміж» під публікацією про ритуал Геровол народу водабе. Є там також і фото з багатьох країн, які так чи інакше пов'язані з сюжетом. Якщо є бажання, то можна залишити коментар, на який я обов'язково відповім. Буде така своєрідна інтерактивна галерея.

І останнє питання, яке я ставлю собі. А навіщо мені потрібен цей каталог та виставка? І відповідь на нього така сама, як і на запитання, яке ставлять друзі та знайомі. А що ти забув у Північній Кореї чи Південному Судані?

Мені просто цікаво, що я ще не бачив і не робив!