Папа

Ця картина одразу захопила своєю енергетикою – енергією танцю татуйованих воїнів.

– Ви художник? – запитав я літнього продавця в дальньому закутку крафт-маркету в Хоніарі, столиці Соломонових Островів.

– Ні, – відповів він, – художник мій син.

Хлопець різьбив щось із дерева біля крамниці.

– Як тебе звати?

– Його звати Ллойд, – сказав батько.

– Він не говорить англійською?

Моє запитання залишилося без відповіді.

– Не бачу імені на картині, – зауважив я, поглянувши на полотно й не знайшовши підпису.

Погляд автора був застиглий, спрямований у порожнечу, без жодних ознак життя. Батько сказав йому щось на піджин-інгліш і вказав на кут полотна.

– Прийду завтра й придбаю, якщо буде підпис, – пообіцяв я.

Наступного дня, після поїздки на острів Тулагі, я повернувся. У кутку картини вже з’явився підпис і навіть учорашня дата – 3 червня 2025 року.

– Але ця робота очевидно була написана не вчора. Скільки ж їй років?

Питання знову залишилося без відповіді.

– Хочу сфотографуватися з художником, – сказав я батькові.

Помах руки – і хлопець, з поглядом, позбавленим життя від постійного вживання бетелю, вже тримав разом зі мною картину для фото.

Продавець назвав цей танець «папа», а в Національному музеї мені розповіли про «Суахонгі» – танець у польоті.

Обговорити цю картину у Facebook